«Вода! Ти не маєш ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе не опишеш, тобою насолоджуються, не знаючи тебе. Ти не просто необхідна для життя: ти і є жит­тя. Ти найбільше в світі… багатство» — так сказав про воду Антуан де Сент-Екзюпері.

Криниця — символ підзем­них вод, символ святості, чистоти й високої духовності. 

Історія виникнення криниць надзвичайно цікава і сягає глибокої давнини.  Бо куди  ж у селі сходяться усі стежки? Де можна почути усі новини, найнеймовірніші чутки? Де зупиниться втомлений подорожній? Еге ж — біля криниці!   Вона як пам’ятник  життю: побаченням закоханих, пісням про дівочу вроду, весільному короваю, замішаному на джерелиці, розмовам статечних господинь з коромис­лами в руках, легендам про цілющу воду. Тому їй належить особливе місце у побуті й фольклорі, вона надихає літераторів, митців на створення чудових творів філософського ліричного характеру.

24 червня  в Надвірнянській ЦРБ відбулась година народознавства етностудії «Джерело»  під назвою «Криниця – води скарбниця». Ведучі свята Наталя Берчак та Тетяна Гавриленко спробували торкнутися присутніх серцем до джерела, що дає життя усьому живому на землі. Повели мову про духовне і побутове значення криниці, зв’ясували, у яких місцях копалися криниці нашими предками, дізналися як вони освячувались і оберігалися,і з якою пошаною їх оспівано у піснях, опоетизовано у прислів’ях, возвеличено у легендах.