Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно

У серпні виповнилося 200 років від дня народження відомого українського письменника, етнографа, мовознавця, історика і перекладача Пантелеймона Куліша. Письменник народився 7 серпня 1819-го у містечку Вороніж Шосткинського району

Походив із родини нащадків козацької старшини. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію, слухав лекції в Київському університеті – повноправним студентом так і не став через відсутність документальних свідчень дворянського походження. Коли журнал «Современник» почав друкувати перший український історичний роман «Чорна рада» (1845), отримав запрошення викладати в Петербурзькому університеті.

Приятелював з Тарасом Шевченком, який був боярином на його весіллі. У 1847-му заарештований за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Жандармерія не змогла довести його участь в організації, однак за «надзвичайні думки про важливість України» та наявність у його творах «двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії» був засуджений на чотири місяці ув’язнення. Після «щирого каяття» і заступництва друзів термін скоротили вдвоє і направили на 3-річне заслання в Тулу.

Автор першої фонетичної абетки для української мови, яку іноді називають «кулішівкою». Зокрема, нею надруковано збірник у двох томах «Записки о Южной Руси» (1856-1857). «Кулішівку» заборонили в 1876-му, після виходу Емського указу. Пізніше вона зазнала певних змін і стала основою сучасного українського правопису.

У Санкт-Петербурзі активно співпрацював з першим українським часописом «Основа».

Пантелеймон Куліш мав різноманітні таланти: поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, редактор. Широко прославився як перекладач. Здійснив перший переклад Біблії українською мовою. Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера, Пушкіна та інших корифеїв світової літератури.

Автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), присвяченого боротьбі за гетьманування незабаром по смерті Богдана Хмельницького, над яким працював 14 років.

Однак тритомне дослідження «История воссоединения Руси» (1874-1877) з провідною ідеєю згубності народно-визвольних рухів розчарувало і обурило українську громадськість. Поступово розчарувавшись у «москвофільстві» (насамперед через Емський указ 1876-го, яким заборонялося друкування українською мовою), оселився у власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де пройшли останні роки його життя. При цьому його останні поетичні збірки пройняті монархізмом і православним консерватизмом.

Водночас письменник, якому закидають проросійскість, у статті «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті» писав:

«Чи не гірше оце пригнічено Україну нашого часу, ніж за короля Жигмонта ІІІ і його їзуїтів? Тоді хоч слово Україна зоставалось на волі, а тепер і назвати себе офіціально і печатно не можна українцеві інакше, як «челавеком русским» або жителем такої й такої губернії. Назву Русь розкинула Москва на всю Московщину, а історію України і її словесності нехтує по школах, яко видумку або річ нікчемну».

У Мотронівці проявляє цікавість до ісламської тематики, критикує українське козацтво, яке вважає деструктивним явищем в українській історії. Відтак його пізні праці є важливим, хоч і суперечливим внеском в українську культуру.

Помер письменник 14 лютого 1897-го в Мотронівці. Там і похований.

Просимо переглянути у відділі абонемент тематичну поличку «Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно» до 200 річчя з дня народження П. Куліша.

Sharing

Ви можете пролистати до кінця і залишити коментар.

Прокоментувати

Ви повинні ввійти щоб прокоментувати.

shares
-->